Що стосується відкриття та використання лускатого графіту, то є добре задокументований випадок, коли книга Shuijing Zhu була першою, в якій говорилося, що «біля річки Луошуй є графітова гора». Скелі всі чорні, тому книги можуть бути рідкісними, тому вони славляться своїм графітом. Археологічні знахідки показують, що ще понад 3000 років тому в династії Шан Китай використовував графіт для написання ієрогліфів, що тривало до кінця династії Східна Хань (220 рік нашої ери). Графіт як книжкове чорнило було замінено чорнилом із соснового тютюну. У період Даогуан правління династії Цин (1821-1850 рр. н. е.) фермери в Ченьчжоу, провінція Хунань, добували лусковий графіт як паливо, яке називали «нафтовим вуглецем».
Англійська назва Graphite походить від грецького слова «graphite in», що означає «писати». Його назвав німецький хімік і мінералог А.Г.Вернер у 1789 році.
Молекулярна формула лускатого графіту - C, а його молекулярна маса - 12,01. Природний графіт залізо-чорний і сталево-сірий, з яскравими чорними смугами, металевим блиском і непрозорістю. Кристал відноситься до класу складних гексагональних біконічних кристалів, які є шестикутними пластинчастими кристалами. Звичайні симплексні форми включають паралельні двосторонні, гексагональні біконічні та гексагональні колони, але непошкоджена кристалічна форма зустрічається рідко, і вона, як правило, луската або пластинчаста. Параметри: a0=0,246 нм, c0=0,670 нм. Типова шарувата структура, в якій атоми вуглецю розташовані в шарах, і кожен вуглець однаково пов’язаний із сусіднім вуглецем, а вуглець у кожному шарі розташований у шестикутному кільці. Шестикутні кільця вуглецю у верхньому та нижньому сусідніх шарах взаємно зміщуються в напрямку, паралельному площині сітки, а потім складаються, щоб утворити шарувату структуру. Різні напрямки і відстані зміщення призводять до різних поліморфних структур. Відстань між атомами вуглецю у верхньому та нижньому шарах набагато більша, ніж між атомами вуглецю в одному шарі (відстань CC у шарах = 0,142 нм, відстань CC між шарами = 0,340 нм). 2,09-2,23 питома вага і 5-10 м2/г питомої поверхні. Твердість анізотропна, вертикальна площина спайності 3-5, паралельна площина спайності 1-2. Агрегати часто лускаті, грудкуваті та землянисті. Графітова луска має хорошу електро- і теплопровідність. Мінеральні пластівці, як правило, непрозорі під світлом, що проходить, надзвичайно тонкі пластівці світло-зелено-сірі, одноосьові, з показником заломлення 1,93 ~ 2,07. Під відбитим світлом вони світло-коричнево-сірі, з очевидним багатоколірним відображенням, Ro сірий з коричневим, Re темно-синій сірий, відбивна здатність Ro23 (червоний), Re5,5 (червоний), колір явного відбиття та подвійне відбиття, сильна неоднорідність і поляризація . Ідентифікаційні ознаки: залізний чорний, низька твердість, група надзвичайно ідеальної спайності, гнучкість, слизьке відчуття, легко забруднює руки. Якщо частинки цинку, змочені розчином мідного купоросу, помістити на графіт, то можуть випадати плями металевої міді, а подібний до нього молібденіт такої реакції не має.
Графіт є алотропом елементарного вуглецю (інші алотропи включають алмаз, вуглець 60, вуглецеві нанотрубки та графен), а периферія кожного атома вуглецю з’єднана з трьома іншими атомами вуглецю (кількістю шестикутників, розташованих у формі стільника), утворюючи ковалентний молекули. Оскільки кожен атом вуглецю випускає електрон, ці електрони можуть вільно рухатися, тому лусковий графіт є електричним провідником. У площині спайності переважають молекулярні зв'язки, які мають слабке притягання до молекул, тому його природна плавучість дуже добра. Через особливий спосіб зв’язування лускоподібного графіту ми не можемо вважати, що лускатий графіт є монокристалом або полікристалом. Зараз прийнято вважати, що лусковий графіт є різновидом змішаного кристала.
Час публікації: 04 листопада 2022 р